Психологічний супровід дітей з особливими освітніми потребами

Психологічний супровід дітей з особливими освітніми потребами

Психологічній супровід – це галузь і спосіб діяльності практичного психолога, які призначені для сприяння людині та суспільству у вирішенні широкого кола проблем, породжених життям людини в соціумі. Питання психологічного і соціального супроводу дітей знаходиться на перетині функцій багатьох спеціалістів, а тому не можуть бути віднесені до сфери професійної діяльності виключно одного фахівця. Соціально-психологічна адаптація у різних дітей відбувається по-різному, відповідно до віку, типу вищої нервової діяльності, стану здоров’я, родинних взаємин, рівня розвитку у дитини ігрових навичок, її контактності, доброзичливості, емоційної залежності від матері тощо. Соціально-психологічна  робота  з  «особливою  дитиною»  має спрямовуватися на досягнення головної мети – підготувати її до самостійного життя. У  розв’язанні  цього  завдання  у  системі  освіти  вирішальну  роль  відіграє, насамперед, психологічна служба закладу та педагоги. Зокрема,  практичний  закладу сприяє  розвиткові  соціальних  умінь  дітей  з особливими  освітніми потребами, а також надає належну моральну підтримку сім’ям дітей, їхнім рідним і вихователям.

    Перед психологом, що здійснює психологічний супровід дітей з ООП постають наступні завдання:

1)  підбір  діагностичного  інструментарію,  придатного  для  роботи  з різними категоріями дітей відповідно до наявного дефекту розвитку; створення банку даних діагностичного інструментарію щодо вивчення індивідуальних особливостей дітей,  рівня  розвитку пізнавальних процесів, рівня адаптації дитини до умов навчального закладу, стилю спілкування батьків та педагогів з дітьми;

2) виявлення дітей, у яких виникають труднощі у навчанні, спілкуванні та взаємодії з оточуючими; визначення причин цих труднощів шляхом проведення психологічної діагностики та спостережень;

3) надання психологічної  допомоги  дітям,  які мають особливі потреби у  вигляді  консультування,  психокорекції,  психологічної підтримки;

4)  проведення моніторингу  медико-психологічного  і  психолого-педагогічного  статусу  дитини  в  динаміці  її  психічного  розвитку;

5) надання консультативної допомоги батькам дітей з особливими потребами;

6) формування в учасників навчально-виховного процесу (дітей, батьків, вихователів, представників адміністрації) толерантне ставлення до  дітей з особливими освітніми потребами шляхом здійснення просвітницької роботи.

Реалізація психологічного  супроводу  дитини особливими освітніми потребами відповідно до напрямків професійної діяльності практичного психолога

Діагностичний етап:

   Ознайомившись із особливостями психофізичного розвитку  дитини та готуючись до роботи з нею, психолог аналізує, перш за все, відповідність інструментарію (стимулів) та вибрані методики.

    Для дітей із сенсорними порушеннями очевидним є прилаштування інструментарію (стимулів) до можливостей дитини та критичного вибору методик, які дозволяють використати потенціал дитини. Наприклад,  для дитини з порушенням зору малюнки (методика “Четвертий – зайвий”) мають бути контрастнішими та більшими за розміром. Для дитини зі спастикою кінцівок є проблематичним використання малюнкових методик, при використанні яких  необхідно домовитися з дитиною про сигнали, що відповідають певному вибору (стимульний матеріал до тесту тривожності Р. Теммпл, В. Амен, М. Дорки).Необхідно передбачати можливі труднощі, пов’язані з процесом сприймання самих зображень, та відрізняти їх від розуміння чи нерозуміння сюжету, логічних зв’язків у ньому. Для дітей з порушеннями мовлення будуть мало прийнятними  вербальні методики. При цьому важливо розрізняти труднощі активного мовлення через порушення артикуляції та розуміння зверненого мовлення. Обмеження у використанні діагностичних методик також можуть бути пов’язані зі способом життя обстежуваних, обмеженістю їхніх соціальних зв’язків і відповідних знань та уявлень про навколишній світ. У зв’язку із цим, не можна беззастережно використовувати певні проективні методики, що в цілому за процедурою виконання могли б відповідати технічним можливостям обстежуваного. Головною  метою  психодіагностики  є  психологічне  обстеження пізнавальної  та  особистісної  сфери  дитини  для  виявлення  структури дефекту,  встановлення  збережених  компонентів  психічної  діяльності,  на які  можна  розраховувати  в  роботі  з  дитиною.  Психодіагностика  може бути  спрямована  і  на  батьків  дитини  для  з’ясування  стилю  виховання та  особливостей  взаємин  із  дитиною. Таким чином, психолог приймає рішення, які методики включити при діагностичному вивченні та яким чином мають бути адаптовані стимульні матеріали.

Психологічне обстеження включає:

1. Особливості розвитку пізнавальної (інтелектуальної) сфери.

2. Особливості розвитку емоційно-вольової та особистісної сфери.

Корекційно-розвивальний етап:

з урахуванням вади розвитку та потенційних можливостей дитини організовується й психокорекційна робота. Більшість дітей з особливими освітніми потребами можуть бути долучені до роботи в корекційній групі. Однак, психологу необхідно заздалегідь оцінити та продумати альтернативні вправи, з урахуванням потреб розвитку дитини.

Корекційна робота має бути спрямована на розвиток усіх видів сприймання, особливо зорового і слухового, на базі яких розвиваються вищі психічні функції. З розвитком сприймання збагачуються різноманітні знання про навколишній світ і розуміння зв”язків між предметами та явищами, отже, розвивається мислення і мовлення дітей. Під час корекції розвитку та навчання дитини необхідно дбати про зміцнення її працездатності, уміння зосереджувати увагу, цілеспрямовано працювати: ставити перед собою мету, усвідомлювати способи її досягнення, адекватно оцінювати результати.

У разі, якщо мова йде про корекцію чи розвиток окремих пізнавальних процесів краще організовувати індивідуальні заняття. Результати діагностичної роботи слугують орієнтирами для роботи психолога, педагогів, батьків і самої дитини. Водночас ступінь інтегрованості дитини в освітнє середовище є індикатором ефективності і адекватності психокорекційного впливу.

Основні напрямки корекційні-розвивальної роботи:

✧ розвиток та корекція пізнавальних процесів;

✧ корекція самооцінки як важливої рушійної сили формування особистості;

✧ корекція емоційних порушень та патологічних рис характеру;

✧ запобігання психічним перевантаженням;

✧ полегшення процесу адаптації до умов школи;

✧ розвиток емоційної лабільності;

✧ корекція міжособистісних взаємин у дитячому колективі;

✧ корекція взаємин «вчитель-дитина»;

✧ розвиток комунікативних навичок, позитивної соціальної комунікації.